«Підтримай Черкащину!»
Так відповів відомий громадський діяч, депутат Черкаської обласної ради Євгеній КУРБЕТ на запитання журналіста: кого варто підтримати на призначених на 197 окрузі виборах до Верховної Ради України. І додав: «На виборах підтримуйте черкащан. У нашому регіоні маса невирішених проблем. Черкащину має представляти людина, яка їх знає. Помилково вважати, що ці проблеми вирішить той, хто проживає в іншому регіоні і приїхав сюди за мандатом».
Курбет Є. О.
З родиною
Фото з дитинства: Євгеній Курбет з батьками
Сьогодні ми публікуємо інтерв’ю Євгенія КУРБЕТА, який заявив про свої наміри балотуватися на цьому окрузі.
– Євгене Олександровичу, після оголошення ЦВК довиборів до Верховної Ради на 197 виборчому окрузі до вас звернулися кілька ЗМІ із запитанням: чи будете балотуватися на цих виборах, якою була ваша відповідь?
– Питання для мене виявилося непростим. Я провів низку консультацій з людьми, які знають мене по роботі як депутата Черкаської обласної ради, моїми земляками – а я народився і живу на Черкащині, з людьми, думка яких для мене важлива. І ухвалив рішення: буду балотуватися. У нашому регіоні багато проблем: економічних, соціальних, екологічних. Щодня, як депутат обласної ради, я отримую десятки звернень від черкащан. Більшості з них намагаюся допомогти. Впевнений, як депутат Верховної Ради, я зможу зробити значно більше.
– Де ви народилися та ким були ваші батьки?
– Я народився 7 червня 1969 року в селі Гельмязів Золотоніського району. Батько був будівельником, мама – вчителькою початкових класів.
– Розкажіть про своє дитинство. Що запам’яталося найбільше, які були тоді розваги?
– З малого віку довелося пізнавати ази роботи у господарстві, адже життя в селі було непростим. А дитячі розваги були традиційними – літом футбол, риболовля на річці Супій або на ставках поблизу села. Любив читати, дома було багато книг. Мама приносила книги за шкільною програмою і не тільки. На літо часто мене відвозили до бабусі.
Взимку, пам’ятаю, грали в хокей. Причому ковзани були найпростіші – снігурі. Прив’язували їх до взуття. Трималися погано, доводилося перев’язувати раз за разом. А яке горе було, коли якось залишив ковзани на вулиці, а сусідський собака схопив їх за мотузки й кудись затягнув. Але дідусь сказав: не сумуй – ти добре вчишся, тож їдемо за обновкою. Поїхали у райцентр і купили ковзани, вже з черевиками. Це було справжнє щастя! Ще запам’ятався випадок, як у школі грали в футбол і я забив гол з кутового – теж було щастя. Про якийсь вартісний відпочинок, наприклад, поїздку на море, тоді й не мріялось. Вперше побачив море у 25 років.
– Як навчалися у школі?
– Учився добре. Закінчив Гельмязівську середню школу у 1986 році зі срібною медаллю. Школа, хоч і сільська, дала мені не лише хорошу освіту, навчила наполегливості, умінню бачити перспективу.
– Ким хотіли стати в юності?
– Спочатку було бажання стати інженером. Тоді бурхливо розвивалася електроніка і комп’ютерна техніка. Хотів займатися автоматизованими системами управління. Але, з часом, переважило бажання стати військовим.
У школі був гарний викладач з військового вишколу, я був командиром групи. Хотів навіть вступити в Київське суворовське училище, але виявилося, що в училищі вивчають німецьку й англійську мови. А у нас у школі іноземною була французька. Тож, по закінченню школи, вступив до Київського зенітно-ракетного інженерного училища. Об’єднав дві свої мрії. Став інженером, але військовим. Закінчив училище з дипломом з відзнакою у 1991 році.
– Як складалася військова служба?
– Службу проходив у Золотоноші, в зенітно-ракетній бригаді. Пройшов шлях від начальника зенітно-ракетного розрахунку до командира зенітно-ракетного дивізіону. Ми несли бойове чергування з бойовими ракетами.
Після закінчення військової академії у Харкові у 2001 році був призначений начальником штабу зенітно-ракетної бригади. У 2003 році був переведений на посаду черкаського міського, потім обласного військового комісара, обов’язки виконував майже 13 років.
У 2010 році закінчив Національну академію оборони України – Інститут військового державного управління. А у 2019 році – наказом міністра оборони, був призначений начальником управління військових представництв.
– Зараз ви працюєте у Міністерстві оборони. Чим там займаєтесь, якщо це не таємниця?
– Очолюю управління, що відповідає за контроль якості продукції оборонного призначення. Усі товари, що виробляються для збройних сил, контролюють військові представництва – від етапу розробки до етапу успішних випробувань. Це стосується і військової продукції для СБУ, і для МВС, і для Державної прикордонної служби.
– Поговоримо про вашу громадську діяльність, як депутата обласної ради. Чи досяжний ви для пересічного виборця депутат?
– Вважаю, що я доступний депутат. Ще не відмовив жодному своєму виборцю, який хотів зі мною зустрітися. Жодного разу не змінював номер мобільного телефону. Я намагаюсь і завжди намагався бути доступним для людей. Вважаю, що депутат обласної ради має бути постійно на зв’язку зі своїми виборцями.
– Які програми в центрі уваги депутата обласної ради Курбета?
– На першому місці – економічний розвиток регіону. Всі хочуть ділити бюджетні кошти, але спочатку – економіка, спочатку треба виробити додаткову вартість і наповнити бюджет. Спочатку – розв’язати величезну проблему зі створенням робочих місць, щоб нашим громадянам не потрібно було лишати сім’ї й шукати заробітків за кордоном.
Черкащина – аграрний регіон. Ми вирощуємо зерно, веземо фурами в Одесу чи Миколаїв, там вантажимо на кораблі, відправляємо за кордон, а звідти отримуємо готову продукцію, наприклад, макарони. Треба підтримувати бізнес, створювати своє виробниц­тво. А не бути сировинним придатком інших країн.
Не менш важливі соціальні питання. Забезпечення життєдіяльності навчальних і медичних закладів, втілення програм із соціального захисту малозабезпечених, дітей, пенсіонерів та ветеранів.
– Ви самі були в АТО, тому добре розумієте проблеми ветеранів АТО/ООС. Як їм допомагаєте?
– Я беру участь у розробці й реалізації програм, спрямованих на працевлаштування колишніх воїнів АТО та ООС, їх перекваліфікацію, професійне навчання; у створенні реабілітаційних центрів для учасників бойових дій на Сході, які отримали поранення. Зокрема, за моєї участі було створено такий центр у Черкаському обласному госпіталі для ветеранів війни. Надаю допомогу родинам загиблих воїнів.
– Цікаво було б дізнатися про вашу родину.
– Я одружений, маю двох дітей. Дружина Оксана закінчила Полтавський торгово-економічний інститут, бухгалтер. Працює за фахом. Син Олександр – 26 років, закінчив Черкаський бізнес­коледж, потім – інститут банківської справи, військову кафедру при Житомирському військовому інституті радіоелектроніки, зараз навчається у Черкаському національному університеті ім. Богдана Хмельницького на юридичному факультеті й вже понад 2 роки проходить військову службу. Виконував завдання в ООС.
Доньці Катерині 19 років. Вона студентка 2 курсу Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Опановує спеціальність «міжнародне країнознавство».
– Отримавши призначення в Міністерство оборони, ви залишились черкащанином?
– Так, я – черкащанин, на Черкащині народився, тут пройшло моє дитинство. тут живе моя родина. Я люблю Черкащину, і місце проживання змінювати не збираюсь. Мала батьківщина завжди займає в моїй душі особливе місце.
– Хто ви за гороскопом?
– Близнюки.
– Чи не складно ухвалювати рішення через властиву Близнюкам схильність вагатися?
– Так склалося, що з початку трудової діяльності обіймаю керівні посади, тож звик ухвалювати рішення і нести за них відповідальність.
– Чи маєте якесь хобі?
– Раніше був упевнений, що моє хобі – то риболовля і футбол, але тепер, через напружений графік роботи, усі мої хобі, на жаль, у минулому. Свого часу грав в училищі за футбольну збірну, наша команда тричі брала участь у першості Київського військового округу, найбільше моє спортивне досягнення – перемога в футбольному турнірі на приз газети «Вечірній Київ». Фінал проходив на Київському республіканському стадіоні. Досі пам’ятаю кожен епізод того захоплюючого матчу.
Люблю робити щось власними руками. Все життя будую (вже говорив, що мій тато був будівельником, мабуть, щось передалось у генах), саджаю дерева – вже посадив не один сад.
– Які риси вам імпонують в людях?
– Чесність і порядність
– А які відштовхують?
– Нечесність і непорядність, дволикість.
– Чи дивитесь якісь фільми?
– Раніше любив фільми про життя військових, а зараз – про життєві ситуації.
– Пам’ятаєте день, коли для вас розпочалася російська агресія проти України?
– 1 березня 2014 року, вихідний, день народження мого батька. Пролунав сигнал тривоги. Я прибув на робоче місце й отримав розпорядження про проведення мобілізації. Це і був початок російської агресії…
Звісно були проблеми. Адже мобілізація – це справа не лише військових, а й адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств. Не всі тоді це розуміли…
Потрібно було швидко зібрати військовозобов’язаних. Забезпечити їх технікою, провести бойове злагодження. До травня ми це зробили. А у вересні відправили батальйон «Черкаси» в зону АТО. Спочатку наші військові потрапили під Котовськ, де забезпечували охорону південного кордону, а потім під Волноваху, вже на лінію розмежування.
– Ви теж поїхали в зону АТО?
– Так. Відповідно до розпорядження командування.
– На 197 округові – а це Золотоніський, Канівський, Черкаський райони й частина міста Черкаси – у жовтні цього року вибори. Ви вже сказали, що будете балотуватися. Можна спрогнозувати, що буде іще чимало охочих, у тому числі й ті, хто не пройшов на інших округах. Кого варто підтримати на цих виборах?
– Підтримуйте Черкащину, підтримуйте черкащан. У нашому регіоні маса невирішених проблем. Черкащину має представляти людина, яка їх знає. Помилково вважати, що ці проблеми вирішить той, хто проживає в іншому регіоні і приїхав сюди за мандатом.
Ви скажете, що народний депутат має бути, насамперед, законотворцем? Погоджуюсь, але, ухвалюючи закони, він має керуватися, в тому числі, і інтересами свого регіону, людей, які його обрали.

Юрій Денисенко, газета «Сільські відомості»
Made on
Tilda